Зорі і Стендаль


Я такий щасливий і такий багатий,
Хай життя похмуре – на душі весна,
Найдорожчих скарбів маю я багато
І життя для мене – казка чарівна.

Є у мене сонце і блакитне небо,
Є лани у мене, гори і гаї.
Більш мені нічого в світі і не треба,
Бо озера, ріки і ліси мої.

Та ще більш цінніші я два скарби маю.
Тільки їх згадаю, і зника печаль.
Це далекі зорі, що у небі сяють,
І хороші книги, що писав Стендаль.

Кожна зірка – сонце для земель незнаних,
А на землях – ріки, люди і сади.
Скільки там хороших, скільки там коханих,
Світ зірок доносить їх любов сюди.

Я вночі виходжу і дивлюсь на небо,
З книг Стендаль зі мною мудро розмовля,
Більш мені нічого в світі і не треба,
Хай летить у безвість ця стара Земля.

Не скажу нікому про свою я вдачу,
Війни пройдуть мимо, бурі стихнуть злі,
Поки серце б’ється, поки сонце бачу,
Буду я щасливим на моїй землі.

Інші мають славу, почесті і гроші,
Я їм і не заздрю і мені не жаль.
Хай їм і будинки, і вбрання хороші,
А у мене будуть зорі і Стендаль.

Прийде час вмирати, я усе згадаю,
І всього на світі буде мені жаль,
Але легше буде від того, що знаю:
Будуть вічно жити зорі і Стендаль