Іван Коваленко » На світанку / Про роль поета і поезію / Вірші про космос та зорі » Версія для друку

"Довго темно й безпросвітно..."

Довго темно й безпросвітно
У моїм було житті,
Та ось зіронька привітно
Спалахнула на путі.

Спалахнула, засвітилась,
І вперед, на цей маяк
Зве мене нестримна сила, –
Геть і смуток, геть і ляк!

І ця зіронька чудова –
Це поезія жива!
Чарівним, гарячим словом
Мою душу зігріва.

І приваблений цим світлом,
Буду линуть до мети,
І на серці в мене літо
Буде радісно цвісти.

Чи ж знайду оті дороги,
Що до щастя приведуть?
Та без смутку і тривоги
Я виходжу сміло в путь...


назад