Я зараз вже, як дерево осіннє...


Я зараз вже, як дерево осіннє,
Цвіту багряним кольором вмирання.
Мене не гріє сонячне проміння,
Бо надійшла до мене осінь рання.

В весняному морозному повітрі
Померзли квіти всі, мої юнацькі мрії,
І жалібно дрижать тепер на вітрі
Листки мої – бажання і надії.

А де ж плоди? Їх рано бурі збили,
Вітри їх рвали хмарною порою,
І тільки два чи три із них дозріли
І, може, проростуть колись весною.

Осіннє сонце вже мене не гріє,
Вітри холодні студять землю голу.
Один по одному листки – мої надії –
Кружляють тихо, падають додолу.

І скоро стану вже я деревом зимовим,
Надії й сподівання опадуть із мене,
Та не покритися мені вже листям новим,
Не розцвіте воно, шумливе і зелене.

Мені весни нової вже не стріти,
І я помру у холод і негоду.
В останній раз мої скорботні віти
Потягнуться до сонячного сходу.