Люба осінь, ти прийшла,
Липи знову золоті,
Знов пішли мої путі
Від села і до села.

Я запилений бреду,
Осінь в даль мене зове,
Листя пада неживе,
Помирає на сліду.

Я не знаю, скільки літ
Ще блукати так мені,
Верби стали в стороні –
Їм, зеленим, мій привіт.

Скільки стежок на віку
Я пройшов... А час летить,
Хвиля в берег хлюпотить,
Міст лежить через ріку.

Втома світиться в очах,
Що й куди мене вело?
Вже закінчилось село,
Далі знову поле й шлях.

Що мене в дорозі жде?
(Обійшов би увесь світ!)
Вже нема зелених віт,
Стежка в степ мене веде.

Осінь в даль мене зове,
Розумію її річ,
І приймаю владний клич,
Листя пада неживе...