Боярський ліс


Вітер віє верховійно,
Знизу – тиша, шум – вгорі,
Пахнуть трави деревійно,
Смоли стигнуть на корі.

Знизу – тиша буйноцвітна,
Не колишеться трава,
І стежина непомітна
Йти у хащі зазива.

Засуничені галяви,
Заожинені кущі,
На кущах, від спеки мляві,
Де-не-де висять хрущі.

Як язичник, як поганин,
Я спинивсь, молюсь пеньку.
Яром мево срібноткане
Заплітається в вінку.

Свою тугу, свою втому
Я лишить у ліс приніс,
Я святим вернусь додому,
Божу службу править ліс.

І джмелино, і бджолино
Урочисто хор співа,
І якась мала пташина
Промовля святі слова.

Про це кожна квітка свідчить,
І билиночки малі,
Піднялися сосни-свічі
Аж до неба від землі.

Древньохрамно, чисто в лісі.
Ліс увесь – великий храм.
Зупиняюсь на узліссі,
Розмовляю з Богом там.