Пори року


Влітку житами жовтіють поля,
Пахощі сіна прилинуть здаля,
Ліс прохолодою тихо війне,
Влітку усе приголубить мене:
Кожна травинка і кожен листок,
Сонце з проміння збудує місток,
Радо по нім я піду аж до хмар,
Сповнений
сонячних
чар.

Осінь дощами мене зустріча,
Осінь приносить у серце печаль,
Осінь тривогу приносить у сни,
Розпач тумани несуть восени.
Листя пожовкле лежить на землі,
Віра й надія зникають в імлі,
Крадеться морок холодний з долин,
Капає
кров
із калин.

Жахом мене огортає зима,
Холод, хуртеча, рятунку нема.
Трави і квіти заснули в снігах,
Тонуть в заметах і сили, й снага.
Взимку мені не сховатись ніде,
Взимку тулюся, як пес, до людей.
Все, що я мав, і любив, і беріг, –
Все засипа
білий
сніг.

Тільки весною я оживу,
Ляжу на першу зелену траву,
Буду дивитися в чисту блакить,
Щастя хвилину захочу спинить.
Роздуми-хмари насунуть сумні:
Мало вже весен лишилось мені.
В Бога нічого я не просив –
Тільки б лишились озера й ліси.
Тільки б побачити луки в цвіту,
Може, травицею там я зросту.
Там
буду
жить...