На дні


Потонув я давно і давно вже лежу
На озерному темному дні,
А життя десь далеко іде в стороні,
І його я покинув, як згадку чужу,
Бо така моя доля – сконать в глибині,
І свій біль я, як скарб, бережу.

Без кінця монотонна і сіра печаль,
Без кінця тихий шум водяної трави,
А десь є береги, і десь є острови,
Але я їх забув, і мені їх не жаль.
Я до них не вернусь – хоч зови не зови,
Забуття все відносить у даль…

Від життя я втомився і ніби заснув,
І без туги і смутку лежу тут давно,
І вже встиг примиритися з темрявим дном,
І все те, що покинув, повільно забув,
І померти чи жити, мені все одно.
Я стомивсь… Я давно потонув…