Зима надворі. Холод, сніг,
Метіллю простір геть закрито,
Нема ні стежок, ні доріг,
Все біло, тоскно, сумовито.

Ти нахилилась до вікна,
Ти в ніч вдивляєшся тужливо,
Тобі примріялась весна
І юність давня і щаслива.

Тебе зимовий кута сум,
Найкращі гаснуть сподівання,
Тобі згадавсь лісовий шум,
І щастя, радість і кохання.

Далеко все. Одні ми тут,
Нас сніг і холод обійма,
Метілі кожну ніч метуть,
І щастя й радості нема.

Та пройде ніч, настане день,
Зима з метілями пролине,
На небо чисте і бліде
Весняна з’явиться хмарина.

Струмки веселі потечуть,
Дерева будуть оживати,
І я від дум своїх втечу,
І я піду в поля блукати.

Я стільки ніжності зберіг,
Щоб стріти їх – весну й хмаринку,
Я розгребу руками сніг,
Знайду й зірву малу травинку.

Її я ніжно поцілую,
“Привіт тобі”, – я їй скажу,
Як першу радість весняную
Її я сонцю покажу.

Я принесу її тобі
Як скарб, дарований весною,
І любі очі голубі
Засяють радістю ясною.