Зима
Зима надворі. Холод, сніг,
Метіллю простір геть закрито,
Нема ні стежок, ні доріг,
Все біло, тоскно, сумовито.
Ти нахилилась до вікна,
Ти в ніч вдивляєшся тужливо,
Тобі примріялась весна
І юність давня і щаслива.
Тебе зимовий кута сум,
Найкращі гаснуть сподівання,
Тобі згадавсь лісовий шум,
І щастя, радість і кохання.
Далеко все. Одні ми тут,
Нас сніг і холод обійма,
Метілі кожну ніч метуть,
І щастя й радості нема.
Та пройде ніч, настане день,
Зима з метілями пролине,
На небо чисте і бліде
Весняна з’явиться хмарина.
Струмки веселі потечуть,
Дерева будуть оживати,
І я від дум своїх втечу,
І я піду в поля блукати.
Я стільки ніжності зберіг,
Щоб стріти їх – весну й хмаринку,
Я розгребу руками сніг,
Знайду й зірву малу травинку.
Її я ніжно поцілую,
“Привіт тобі”, – я їй скажу,
Як першу радість весняную
Її я сонцю покажу.
Я принесу її тобі
Як скарб, дарований весною,
І любі очі голубі
Засяють радістю ясною.