Цикл "Роки ідуть"


Цикл “Роки ідуть”, названий за однойменним віршем, охоплює 1941 – 1957рр. Це були доленосні часи у житті народів світу та нашої країни: друга світова війна; важкі повоєнні роки; роки нового розгулу тоталітаризму; смерть Сталіна.
У житті Івана Коваленка ці роки ознаменувалися важкими випробуваннями, часом на межі виживання: вимушене перебування в окупованому Чернігові (спроба евакуюватись була приречена на невдачу ходом воєнних подій); голодування, важка серцева хвороба; початок вчителювання в Чернігові; народження сина Олеся; переїзд до Боярки (ближче до Києва, де треба було кінчати освіту); переслідування за перебування на окупованій території, що закінчилося зняттям поета з роботи у 1955р.; заборона працювати вчителем. Це були складні роки у житті поета. Все ж муза до поета “хоч крадькома, та забігала” і в цей час.
Відгомін війни звучить у таких поезіях, як „Буде буря”, „Війна притиснула мене…”, у ряді віршованих листів до старшого брата Василя та університетського друга Миколи Сердюка. Часом душу поета огортає сум. Звідси такі вірші як „На дні”, „Моя весна тепер далека”, „Роки ідуть”. Але одночасно маємо і такі життєстверджуючі, сповнені енергією поезії, як „Вітер”, „Як тільки сходить сніг з землі” та ін... Є у даному циклі і чудові вірші про природу: „Пори року”, „Гроза”, „Боярський ліс”, „Прийди у сад” та ін. Можна тільки захоплюватися тим, як поет різноманітить свою поетичну палітру у змалюванні картин природи. Вірші сповнені філософського змісту і зігріті присутністю людини – того Я, що переростає автобіографічне підґрунтя і підносить вірші до загальнолюдського сприйняття.
Не хочеться оминути поетичну мініатюру „День догоряв...” Цей вірш високо оцінюють поетичні гурмани. Коваленко довів, що міг би творити і у модерновому стилі. Втім, він казав: „Я міг би писати такі вірші кілометрами, та чи потрібні вони?”