У мене зразу ж біля хати Росте старий, кремезний в’яз, Розкинув віти, дивні шати, У землю коренем зав’яз.
Я так люблю цю зелень свіжу І тінь хорошу і густу, Під нього мріяти виходжу І бджіл послухать на льоту.
А в’яз шумить... Зелене листя Про щось розказує мені, Йому, старому, мабуть, сниться Далека юність навесні...
І я гадаю: хто весною Його колись тут посадив, Хто поливав його водою, Оберігав і городив?
Він вже помер... Його немає, Лиш в дереві лишився жить, А в’яз росте, і сонце сяє, І листя з вітром гомонить.
Зроблю я радість для старого, І рід його я збережу: Я тут близенько біля нього Малого в’яза посаджу.
І він зросте, розкине віти, Великим стане і міцним, Хтось буде знов під ним сидіти І буде мріяти під ним.
І листя, свіже і зелене, Над ним тихенько зашумить, І він подумає про мене Нехай одну коротку мить,
І зрозуміє, що рікою У безвість весни наші йдуть, Він зрозуміє!.. А весною І сам посадить в’яза тут...
назад
|