Про цикл "Сентиментальні варіації"
Лиш повір
Стій, подумай, не спіши,
Не гортай оцю сторінку,
Бо для тебе ці вірші
Я писав, не мав спочинку.
Лиш для тебе ці вірші!..
Ти мене лиш чекай!
Ти мене лиш чекай!
Вже багато так літ
Я шукаю тебе
По всій нашій землі,
У містах і полях,
У ранковій імлі,
І удень і вночі
Я шукаю твій слід.
Прийди хоч на мить!
Як цвіли яблуні!.. Боже ти мій!
Вік не забуду, покіль буду жити,
Зроду не в силі ніякій зимі
Землю так ніжно навкруг засніжити...
Ти не забудеш мене
Ти ніколи не зможеш забути мене,
Бо я юність, і радість, і ніжність твоя,
І хоч вголос не мовиш моє ти ім’я,
Прийде сум уночі і твій сон прожене...
Ти мене не зови
Ти мене не зови
В свій засніжений сад,
Бо ніколи туди
Не вернуся я знов.
Так, як юність моя,
Що не верне назад,
Так ніколи не верне
Вже наша любов...
Ти не любив
Значить, ти не любив,
Бо ти спав уночі
І не вийшов надвір,
Щоб спитати у зір,
Чом у неї тоді
Був засмучений зір.
Ти цього не робив –
Значить ти не любив...
Ти сказала мені
Ти сказала мені, що тебе він любив,
Поцілунки п’янкі пив у тебе з губів
І в обіймах твоїх він палав у вогні,
Ти сказала мені…
Не тебе я люблю...
Не тебе я люблю... Тільки мрію свою,
Лиш уяви химерної плід,
І здається мені: у казковім краю
Я живу так багато вже літ...