Про цикл "Сентиментальні варіації"


Цикл "Сентиментальні варіації” (1950 – 1960рр.) вирізняється з усього творчого доробку Івана Коваленка тим, що  вірші, які увійшли до цього циклу,  позбавлені автобіографічного підтексту.. Поет відсторонюється від свого ліричного героя, що загалом йому зовсім не притаманне...

Лиш повір


Стій, подумай, не спіши,
Не гортай оцю сторінку,
Бо для тебе ці вірші
Я писав, не мав спочинку.
Лиш для тебе ці вірші!..


Ти мене лиш чекай!


Ти мене лиш чекай!
Вже багато так літ
Я шукаю тебе
По всій нашій землі,
У містах і полях,
У ранковій імлі,
І удень і вночі
Я шукаю твій слід.


Прийди хоч на мить!


Як цвіли яблуні!.. Боже ти мій!
Вік не забуду, покіль буду жити,
Зроду не в силі ніякій зимі
Землю так ніжно навкруг засніжити...


Ти не забудеш мене


Ти ніколи не зможеш забути мене,
Бо я юність, і радість, і ніжність твоя,
І хоч вголос не мовиш моє ти ім’я,
Прийде сум уночі і твій сон прожене...


Ти мене не зови


Ти мене не зови
В свій засніжений сад,
Бо ніколи туди
Не вернуся я знов.
Так, як юність моя,
Що не верне назад,
Так ніколи не верне
Вже наша любов...


Ти не любив


Значить, ти не любив,
Бо ти спав уночі
І не вийшов надвір,
Щоб спитати у зір,
Чом у неї тоді
Був засмучений зір.
Ти цього не робив –
Значить ти не любив...


Ти сказала мені


Ти сказала мені, що тебе він любив,
Поцілунки п’янкі пив у тебе з губів
І в обіймах твоїх він палав у вогні,
Ти сказала мені…


Не тебе я люблю...


Не тебе я люблю... Тільки мрію свою,
Лиш уяви химерної плід,
І здається мені: у казковім краю
Я живу так багато вже літ...