Ти мене лиш чекай!


Ти мене лиш чекай!
Вже багато так літ
Я шукаю тебе
По всій нашій землі,
У містах і полях,
У ранковій імлі,
І удень і вночі
Я шукаю твій слід.

Знаю й вірю, що ти
Десь чекаєш мене,
Вірю й знаю, що стріну
Тебе у житті,
І які б не пройшов
Я безмежні путі,
Я знайду і той шлях,
Що тебе не мине!

Я не знаю, де ти,
У якому краю,
Я не знаю, який
В тебе колір очей,
У години тривог
І безсонних ночей
Кличу я і люблю
Рідну душу твою.

Я крізь бурі пройшов
І заграви пожеж,
Встояв я і не впав
У тяжкій боротьбі,
Але ніжність зберіг,
Щоб принести тобі,
Лиш єдиній тобі
Мою ніжність без меж!

Ти не вір тим думкам,
Що засмучують зір
І шепочуть зрадливо:
“Не треба чекать”,
Що життя замале,
Щоб тебе відшукать,
І що я не прийду, –
Ти не вір їм! Не вір!..

Ти впізнаєш мене
По теплу моїх рук,
Через дотик один
Все відразу збагнеш!
І на груди мені
У нестямі впадеш,
І скінчаться віки
І чекання, і мук!..

Хай цей час не прийшов,
І далека ця мить,
Ти одна десь сумуєш
В осіннім саду,
Але вір і чекай!
Все одно я прийду,
Щоб тебе лиш одну
В цілім світі любить!..