Ти мене не зови В свій засніжений сад, Бо ніколи туди Не вернуся я знов. Так, як юність моя, Що не верне назад, Так ніколи не верне Вже наша любов.
Ти мені не пиши, Що твій сад у цвіту, Що він кличе мене Ніжним помахом віт. Я ніколи, ніколи Туди не прийду, Твоїх яблунь старих Не почую привіт.
Ти не клич мене знов, Знаю добре і сам, Що в твоєму саду Вже дозріли плоди, Але я у полон Свого серця не дам, Хай зітруться навіки Мої там сліди.
Ти мене не чекай, Як в осінній туман Лист впаде золотий У твоєму саду, Моє стомлене серце Конає від ран, Моє серце в крові – Я туди не прийду.
назад
|