Надворі знову листопад,
І листя з дерева летить,
І промінь сонця золотить
Легким туманом вкритий сад.
І знову в нього я піду
До нами сходжених доріжок,
Я вірю знову, що знайду
Сліди твоїх маленьких ніжок
У цім ридаючім саду.

Я вірю знову, що знайду
Там нашу юність золоту...

Стоїть сумний скорботний сад,
І листя пада неживе,
І щось мене туди зове,
Щоб повернувся я назад
До кленів тихих і беріз,
Де плачуть липи і каштани,
Де пролились легкі тумани
Сумним потоком їхніх сліз.

І глибше знову в серці рани,
І все сумніше плач беріз...