Лист до Євгенія Євтушенка


ЛИСТ ІВАНА КОВАЛЕНКА ДО ЄВГЕНІЯ ЄВТУШЕНКА

Лист до Бачі та Мацинського


ЛИСТ ДО ПРЯШІВЦІВ ЮРІЯ БАЧІ ТА ІВАНА МАЦИНСЬКОГО

Лист Полторацькому


ЛИСТ ГОЛОВНОМУ РЕДАКТОРУ ЖУРНАЛУ “ВСЕСВІТ” ПОЛТОРАЦЬКОМУ

Уривки з листів І.Коваленка до М.Кутинського


"… Ваша цитата про Московію дуже цікава, та не цілком вірна... Висловлю нашу думку. Якщо Пушкін, Достоєвський, Толстой – це лише "покидьки з західного столу”, то дай Бог і нам десь взяти таких "покидьків”. А саме вони репрезентують російську культуру, існування якої заперечує Ваш автор.

Про Василя Романюка


СПОГАДИ ПРО ВАСИЛЯ РОМАНЮКА – ПАТРІАРХА ВСІЯ УКРАЇНИ-РУСИ – ОТЦЯ ВОЛОДИМИРА

 

Патріарх Володимир – видатна постать нашого часу. Він з’явився неначе великий метеор, що своїм спалахом освітив всю Україну і залишив по собі вічний слід. Я особисто ставлю постать Патріарха Володимира нарівні з такими особистостями як кардинал Шептицький, кардинал Сліпий, Іван Огієнко і Патріарх Мстислав. А що шляхи наші з ним хоч на короткий час перетнулися, і лише я можу розповісти про два тижні його життя в неволі, я вирішив написати ці коротенькі спогади.


Спогади співв'язня*


З Іваном Олексійовичем Світличним я познайомився десь у середині 1960-х рр.. у Будинку письменників. Ми з ним тоді не перекинулися жодним словом, і в пам’яті лишилося тільки загальне приємне враження. Про мене Іван Олексійович тоді нічого не знав, а я про нього багато вже чув і читав. Був, звичайно, знайомий з його працями, есеями, хоча не завжди погоджувався з його лінгвістичними положеннями.

Український Некрополь*


Некрополь – місто мертвих. Так називали стародавні греки кладовища, місця поховання своїх поетів, героїв, історичних діячів, яких вони дуже шанували (Пригадайте хоч би сварку семи міст за честь зватися батьківщиною Гомера).


Київська Гончарівка*


Багато чудес можна побачити в красені Києві. Та коли б мене запитали, яке тепер в Києві найбільше диво, то я без вагань відповів би – це приватний самодіяльний музей українського народного мистецтва, що його створив відомий скульптор І.М.Гончар.

Михайлівський Золотоверхий*


Кожен пам’ятник культури, як і кожна окрема людина, має свою долю. Іноді вона спокійно-щаслива, іноді детективно захоплююча, іноді глибоко трагічна.

Алгебра поезії*


(М.Дробняк – “Розлуки і зустрічі”)

Поезія, вийшовши в давнину з найвільнішого верлібру – натхненної, напівсвідомої імпровізації словесними образами – виявляє в останній час виразну тенденцію знову повертатися до свого первісного стану. Вона поступово скидає з себе середньовічні шати закостенілих форм та законів і знову з’являється перед нами, як прекрасна жінка, первородну красу якої не можуть підмінити одягнені на неї найпрекрасніші вбрання.