Лист Полторацькому


ЛИСТ ГОЛОВНОМУ РЕДАКТОРУ ЖУРНАЛУ “ВСЕСВІТ” ПОЛТОРАЦЬКОМУ

ВельмиНЕшановний т.ПОЛТОРАЦЬКИЙ!

Кожна епоха, кожен суспільний лад висуває своїх Булгаріних, Суворіних, Побєдоносцевих, Жданових, Кочетових і Шамот. Дуже дивно, що чорна і ганебна слава таких людей знову привабила вас, людину досить освічену і вже навчену попереднім досвідом, щоб так знічев’я стати в лави найзапекліших мракобісів, літературних провокаторів і душителів інтелектуальної свободи.
Редагуючи “Всесвіт”, ви дещо зробили для того, щоб хоч трохи зменшити навмисне створену ізоляцію України від світової культури – ту ізоляцію, в якій наша республіка перебувала так багато темних років. Ваш журнал став невеликим віконцем у світ, через яке український читач знайомиться зі здобутками світової культури, з пульсом громадської думки у багатьох зарубіжних країнах.
І кожному, хто виглядає хоч у це віконце (а багатьом доводилось бувати і поза ним), давно вже стало ясно, що вчинки людей, на яких ви так безчесно і злісно нападаєте у своєму “дадзи-бао” в “Літературній Україні”, не підлягають кримінальному покаранню у жодній з цивілізованих країн світу, за винятком хіба що Іспанії, Португалії, Гаїті та сучасної Греції. І ви це знаєте далеко краще за всіх ваших читачів, бо вам не раз доводилось бувати за кордоном.
Хіба це ви під час ваших подорожей до Англії бачили, як у Гайд-парку людей хапають і садовлять до в’язниць або засилають до найдальших концтаборів за вислови своїх поглядів про стан державних справ або політику правлячої партії? А, може, ви з таким зіткнулись десь у Франції, де існують десятки політичних партій і навіть комуністична партія має більше 30 своїх друкованих органів, які критикують і уряд, і урядовців, як їм забажається? Чи, може, ви спостерігали щось подібне десь у Швеції, Норвегії, Швейцарії, Фінляндії тощо?
Чому ж те, що є таким диким і ненормальним для цивілізованих країн, цілком звичне і нормальне у нас? Чому у нас можна гноїти у в’язницях і цькувати людей за найдрібніші критичні вислови, за намагання скористатись хоч би тими правами, що записані у Конституції СРСР, не говорячи уже про Декларацію прав людини, яка підписана Радянським Союзом і яку у нас ховають і засекречують як найнебезпечніший антирадянський документ?
Такі питання поставить собі кожен, прочитавши вашу гидку статтю в “Літературній Україні”. Спеціалізувавшись на викритті безчинств хунвейбінів, ви вдаєтеся до тих же самих методів. У статті є все: залякування, наклепи, інсинуації, лайки і образи. Не вистачає лише виразу: “чорні бандити”. Зате це “дадзи-бао” збагачене досвідом сталінсько-берієвських посіпак, які винайшли цілий арсенал засобів морального нищення. І ваші голослівні твердження про антирадянську діяльність цькованих вами людей нічим не кращі за “ворога народу”, “троцькіста” чи “куркульського зубоскала”. І до такого вдається редактор журналу, що несе Україні світову культуру!..
Чому б вам, взявши за приклад сумлінність багатьох матеріалів у “Всесвіті”, не познайомити хоч би коротко читачів “Літературної України” з тим, хто ці люди і за що вони покарані? Адже ні про їх діяльність, ні про процеси над ними у наших засобах інформації ніде не згадувалось ні слова. Звідки ж читачеві знати дійсні факти? І чи не закрадуться у душі багатьох читачів деякі сумніви, не говорячи вже про інше?
Коли б ці люди були дійсно „запроданцями”, „виродками”, „покидьками” соц.суспільства, то чи не варт було б провести над ними найвідкритіші процеси, використавши для цього і пресу, і радіо, і навіть телебачення? Хай би всі українці побачили і почули, до чого „опустилися” їх земляки, нехай би повчилися на їх „негативному” прикладі. Чи не варт було б так зробити, щоб у ясному промінні правосуддя, притиснуті до стін „незаперечними доказами” ці люди шкварчали і підскакували, як на гарячій сковороді?
Та замість цього, замість чесності і гласності судочинства, у нас знову влаштовуються таємні, закриті судилища сталінського типу, на які не допускаються навіть кореспонденти комуністичних газет. Або без усяких судів і слідств людей хапають і спроваджують до Сибіру, як це робилося за Петра, Катерини чи Миколи І.
І реакція чесних людей не обмежується лише сумнівами. Тепер на розпеченій сковороді всесвітнього громадського осуду шкварчать і підскакують не ті, кого судили, а ті, хто судить, – мерзенні нащадки Берії, що знову вкривають незмивною ганьбою нашу країну. Разом з ними шкварчать і підскакують і ті, що захищають і виправдовують ці безчинства і беззаконня, – всі апостоли заткнутого рота і колючого дроту на кшталт полторацьких.
Шкварчав і підскакував Чаковський у Лондоні, шкварчать і підскакують члени наших партійних делегацій на міжнародних зустрічах і всі наші представники за кордоном від запитів представників громадськості і, в першу чергу, зарубіжних комуністів.
У своєму виступі ви грізно покрикуєте на тих, хто мав мужність тут, на батьківщині, виступити на захист цих несправедливо засуджених людей.
Чому ж як редактор “Всесвіту” ви замовчуєте, як до цього ставиться світова громадськість? Ми й тепер захоплено розповідаємо, як ця громадськість боролася за звільнення Горького, проти переслідування прогресивних діячів у Росії за царату. Не мовчить вона й зараз, бачачи те, що робиться в Україні і в усьому Радянському Союзі. Та ви про це мовчите, не маючи змоги прикрикнути на тих, хто протестує проти рецидивів беріївщини там, за рубежем.
Ви, звичайно, могли б написати у “Всесвіті” про те, що Чорновола, Мороза і інших захищають одні лише банкіри, капіталісти, неонацисти та франкісти. Та ви цього не робите, бо знаєте, що перелік імен перших десятків протестуючих відкрив би очі багатьом. Адже серед тих, хто протестував, багато найславетніших, найчесніших діячів: письменників, художників, вчених, про яких ви ніколи не забуваєте писати, якщо вони протестують проти війни у В’єтнамі і расової дискримінації у США. Невже ж вони всі помиляються, коли справа доходить до України, і ніяк не можуть зрозуміти, що мордовські концтабори – це розкішні високогірні „курорти”, що пожалувані навічно Україні старшою сестрою для оздоровлення українського народу? То чи не варт було б добре роз’яснити це всім закордонним друзям, щоб вони заспокоїлися і ще ретельніше боролись проти війни у В’єтнамі? Все це ви оминаєте у своїй статті, що може зрівнятися лише з промовами Вишинського та писаннями Шамоти.
Та ви ж зовсім не маєте наміру когось переконувати. У своїй мерзенній статті ви застосовуєте найганебніші сталінські методи морального нищення. Адже навіть у народі кажуть: “Лежачого не б’ють”. А ви б’єте тих, що знаходяться у більш жахливому становищі: замкнених у неволі, у далеких концтаборах, за кордонами своєї країни. Вони позбавлені найменшої можливості будь-як захищатися проти інсинуацій і наклепів.
Радянське правосуддя, начебто покликане не стільки карати, скільки перевиховувати людей. З якими ж почуттями вийдуть на волю ці, несправедливо покарані, яких навіть уже ув’язнених продовжують підло цькувати і паплюжити? Де в світовій культурі ви бачили такі методи „виховання”? Тому залишимо без уваги ті інсинуації, до яких ви вдаєтесь, бо це нечесний і підлий прийом, моральне вбивство, що не дає змоги обвинуваченому захищатись у відкритій полеміці. Радянські люди досить уже навчені вишинськими, щоб вірити тепер полторацьким.
Більшовицька партія переконала народ у правоті своєї справи, володіючи незначними засобами інформації – прокламаціями та кількома підпільними газетами. Чому ж зараз, після 50 років існування радянської держави, яка володіє усіма без винятку засобами інформації, у нас переконують не словами і фактами, а концтаборами, закритими судилищами і будинками для божевільних? Чому б вам у відкритій полеміці з Чорноволом не розбити всі його доводи, довівши хибність його переконань?
Замість того, з свого редакторського крісла ви цькуєте людину, закинуту до в’язниці і вже цим викриваєте себе, а симпатії громадськості до Чорновола і його однодумців від того ще зростають.
Після вашого виступу багато хто поставить собі питання: як могло наше соціалістичне суспільство дійти до такого стану, щоб виступати страхопудом для всього людства?
Усьому світові відомо, що Маркс був найбільшим ворогом цензури, а Ленін все життя виступав за найширшу гласність політичного життя і правосуддя. То що спільного з марксизмом-ленінінізмом має той лад, який відправляє своїх громадян до концтаборів за найменший критичний виступ?
Енгельс дуже застерігав проти казарменого соціалізму. Він тоді і не уявляв, що колись будуть існувати ще й концтабори і що пріоритет їх створення належатиме першій соціалістичній країні.
Сталін, обдуривши і залякавши народ, використав світлі ідеї побудови справедливого суспільства для утвердження небувалої особистої деспотії і побудови концтабірного соціалізму. Вірні його учні і соратники зараз хочуть увіковічнити цей безглуздий нелюдський лад, побудований на пануванні незначної меншості і безправ’ї та стражданнях більшості.
Особливо були спотворені Сталіним марксистські положення з національного питання. Він зберіг і зміцнив російську імперію як справжню тюрму народів. Протягом десятиліть всім народам, що до неї входять, втлумачують расистські положення про вищість російського народу. У найбезправнішому положення серед інших республік перебуває Україна, бо тут до політичного гніту приєднується ще небувалий національний гніт, про який навіть не мріяли Валуєв чи Шульгін.
Проявом цього гніту є нещадна і безсоромна русифікація населення. За царату русифікувалось лише населення нечисленних міст, сільське ж населення зберігало хоча б рідну українську мову. А зараз, завдяки новітнім засобам інформації, 90% якої ведеться на російській мові, русифікується вже все українське населення до найглухіших кутків. З кожним роком збільшується кількість російських шкіл, в яких прямими і непрямими методами примушують вчитись українських дітей. Усі вищі учбові заклади, за мізерним винятком, ведуть навчання студентів російською мовою. Русифіковано і всі підприємства, різні організації тощо.
Вивезення до Росії найталановитіших наукових і мистецьких кадрів, мистецьких здобутків, вивезення за межі республіки українського населення і розбавлення його в Україні іншими націями, систематичне нищення чи вивезення та присвоєння історичних і культурних пам’яток, затиск інтелектуальної свободи, закріпачення українського селянства, заслання українців, як і за царату, до Сибіру, свавілля і беззаконня в усіх ланках життя – ось здобутки цього сталінського концтабірного соціалізму, яким так “ощасливлена” Україна. З усіх республік, що входять до складу Радянського Союзу, Україна постраждала від культу особи найбільше.
І якщо це все тільки буржуазна пропаганда, то що ж тоді зветься правдою?
І хіба може чесна, мисляча людина, бачачи ці злочини проти свого народу, не протестувати хоча б відвертим щирим вловом, не намагатися щось змінити в цьому нестерпному становищі?
Ось тільки в цьому і полягає “злочинна і антирадянська” діяльність чесних і мужніх синів України, яких Ви безсоромно цькуєте, коли вони вже за тюремними ґратами.
Ви також грізно покрикуєте на тих, хто мав мужність тут, у нас, виступити на захист цих жертв неосталінізму, бо добре розумієте безневинність ув’язнених, які у своїх виступах ніде не закликали ні до бунтів і страйків, ні до повалення радянської влади. Мирними засобами, вільним словом, листами до вищих органів вони намагалися хоч щось змінити в існуючому ганебному становищі. І нагородою за їх гласну громадянську позицію – знов суди, концтабори, цькування і паплюження, у тому числі і вашими статтями.
Повчіться хоч трішки в історії і повірте, що такими методами ви нічого не досягнете, а викличете ще більший гнів і обурення, які будуть зростати, як лавина, розбудять і закличуть до дій все нових і нових борців за волю і справедливість. Замість одного Мороза, з’являться сотні; замість одного Чорновола – тисячі! І надійде час, коли всім філологам України доведеться покинути свої наукові дослідження і стати при КДБ експертами з вивчення листів, звернень і прокламацій проти влади.
То чи не варт вам було б над цим подумати і, замість брудних булгарінських витівок, взятися за те, щоб хоч поступово щось змінювати, а не ставати ще одним кривим дзеркалом у цій жахливій імперії кривих дзеркал, де Маркса підправляють геббельсівською формулою: “Не буття, а пропаганда і агітація обумовлюють свідомість”.
Тепер усі чесні люди розуміють, що обов’язок кожного громадянина – боротися за те, щоб очистити ідеї соціалізму від сталінського бруду і крові, щоб повернути йому первозданну чистоту і привабливість, щоб зближувати благородні ідеали соціалізму і реальне повсякденне сучасне життя.
Справжній соціалізм повинен принести людині не тільки матеріальні блага і більш справедливий їх розподіл, але далеко більше духовних цінностей та інтелектуальної свободи, ніж при капіталізмі. Тільки вони можуть забезпечити вільний розвиток усіх творчих сил народу і кожної особи зокрема.
У наш час державний лад може бути міцним не безмежно роздутою таємною поліцією, як цього вчили Сталін і Гітлер, а свідомістю і підтримкою кожного громадянина. Навіть у США це розуміють. А у нас робиться все, щоб вбити цю народну свідомість і громадську гідність, відвернути маси від впливу на державні справи, щоб знову повернутися до сталінських часів, коли всі антинародні закони починались словами “Ідучи назустріч побажанням трудящих...”
Усі чесні люди залишать без уваги ці брудні вигадки, до яких ви вдаєтесь, бо це безчесний і підлий прийом сталінських посіпак. Жоден читач вам не повірить, бо люди дуже обпеклися на беріях та вишинських. Щоб позбавитись незмивної ганьби, ви мусите відкрито і документально довести правдивість ваших звинувачень. Але ви прекрасно розумієте, що це неможливо.
І повірте, що такі статті, як ваша, приносять соціалізму шкоди в сотні разів більше, ніж усі “голоси” Америки та Вільної Європи разом узяті, бо такі статті відкривають очі на брехливість і беззаконня наших порядків і відвертають від соціалізму не тільки тисячі своїх громадян, а й мільйони людей усього світу, яких зовсім не приваблює такий концтабірний соціалізм. І дуже гірко, що зараз світ, починаючи відкривати Україну, в першу чергу здибується у ній з такими, як ви.
Та, дякувати Богові, на вас український народ не закінчується. Українська інтелігенція, що завжди була у перших рядах борців за соціальну і національну справедливість, прокидається. І помиляються ті, що розраховують небаченою розбудовою беріївських концтаборів і збільшенням вдесятеро кількості психіатричних лікарень спинити цей рух. Помиляєтесь і ви, стаючи на шлях літературного донощика і ката вільної думки. На вас чекає ганебне майбутнє. Нащадки згадуватимуть ваше ім’я поряд з найодіознішими постатями історії України.
За сучасного розвитку інформації правду дуже важко загнати за колючий дріт. Маючи довгі руки, вона всюди знаходить апостолів брехні та облуд і веде їх на грізний суд вільної людської думки. І ось зараз, на цьому суді, на очах у всього світу сидите ви. І будьте певні, що на цьому суді вам під ноги квітів ніхто не кине. Бо ваше прізвище навічно утвердиться в чорному списку найбридкіших виродків суспільства...