Алгебра поезії*


(М.Дробняк – “Розлуки і зустрічі”)

Поезія, вийшовши в давнину з найвільнішого верлібру – натхненної, напівсвідомої імпровізації словесними образами – виявляє в останній час виразну тенденцію знову повертатися до свого первісного стану. Вона поступово скидає з себе середньовічні шати закостенілих форм та законів і знову з’являється перед нами, як прекрасна жінка, первородну красу якої не можуть підмінити одягнені на неї найпрекрасніші вбрання.
Ця тенденція повернення до верлібру особливо проявилась під час останнього зльоту поетів-авангардистів в Італії. Сучасні поети чи не навпомацки опановують ту думку, що поезія – це зовсім не результат вмілого римування чи жонглювання так званими художнім засобами, а зовсім щось інше. І це інше полягає якраз у тому, що поезія є особливим, вищим строєм мислення і образного пізнання не тільки навколишнього світу, а й більш глибоких аспектів людського буття.
Так, у математиці і арифметика, і алгебра мають справу з числами, проте алгебра є вищим ступенем математики і суттєво відрізняється від своєї молодшої сестри. Отак і поезія – це вже алгебра мистецтва слова у порівнянні з прозою-арифметикою. Як відомо, одну і ту ж задачу можна часто розв’язати і за допомогою арифметики, і засобами алгебри. Тож буває так, що молоді поети намагаються вирішувати прості життєві задачі за допомогою алгебри поезії. Вдумливий читач дуже швидко розпізнає ці зайві і пусті намагання.
Цілком доцільно застосовує алгебру поезії Михайло Дробняк у своїй першій поетичній збірці “Розлуки і зустрічі”, що вийшла в Пряшеві минулого року. Ця його добірка віршів викликає у читача той високий поетичний стрій мислення, що піднімає людину над життєвими буднями, нагадуючи про вищі цінності існування.
У книзі 68 поезій, більшість з яких написана вільний віршем. Ці поезії можна було б легко надрукувати прозовими рядками. Як це, наприклад, робить в своїй збірці С.Гостиняк, але і в такому вигляді вони залишилися б справжніми віршами.
Тематика М.Дробняка – це переважно суб’єктивне сприйняття навколишнього життя і передача його через свої найінтимніші почуття. Читаються поезії легко і просто, і за всіма рядками зразу ж вгадується щира і добра душа самого поета. І ця простота і щирість не дають загорнути книгу посередині, її всю дочитуєш до кінця і закриваєш з теплом на душі. Дуже радує те, що за всіма піднесеними словами про кохання і інші інтимні почуття відчувається народна, демократична основа, любов до чесних людей-трударів, бажання принести їм радість і добро. Поезій суто громадянської тематики у збірці майже нема, зате в багатьох віршах прориваються ясно виражені нотки громадськості. Прикладом цьому може служити чудовий вірш «Так, як сьогодні», що закінчується словами:
«Вони знають один закон:
Жити – значить працювати…»
Або ось рядки з іншого:
«Мене дратує людей байдужість,
нечесність серце рве»
(«До біса все це»)
Звичайно, хотілося б, аби громадянських мотивів було значно більше, бо якщо всі сучасні поети заглибляться в егоцентричне длубання у своїй душі, то загал залишиться без пророків і проводирів. Поети, яким дано бачити і розуміти глибше за інших, є завжди совістю своєї епохи, і у своїй творчості вони повинні відбивати всі болі і жалі сучасного суспільства. Якщо вони цього не роблять, то вся їх творчість марна і нікому не потрібна.
Засмучує трохи те, що в цій збірці, крім мови, нема ніяких натяків на національні почуття автора, бо, як відомо, все загальнолюдське найвиразніше і найглибше передається через національне.
Римованих поезій в добірці М.Дробняка значно менше, і вони слабші за вільні вірші, мабуть, через деяку недосконалість техніки. Втім, техніка – це справа наживна. Ніякою технікою не заміниш свіжості і самобутності таланту, хоч справжні поети все-таки ніколи її не зневажають, а опановують напротязі всього свого життя.
Є в збірці і певні недоліки. В ній зустрічаються грубуваті, не досить поетичні образи:
«Розпороли блискавки ножами
Неба синюватого живіт…»
Або: «Поперло й овець на зимування в села».
Дуже непоетичне слово вжив також Михайло в кінці вірша «Етюд з вулиці». Та вдалих образів у збірці далеко більше, і деякі з них глибоко западають у душу.
Можна щиро радіти, що в українській поезії з’являються збірки, подібні до Дробнякової. Можна також певно сказати, що така збірка навряд чи могла б побачити світ десь в іншому місці. Велика шана Пряшеву за те, що він так дбайливо ростить свої молоді таланти, не звинувачуючи початківців у безідейності, формалізмі, нігілізмі чи ще в чомусь, а відкриває вільний шлях творчим струмкам вільно текти по рідній землі. І якщо Михайло буде з великою відповідальністю відноситись до свого творчого покликання, наполегливо працювати і вчитися, не покладаючись лише на свій талант і поетичну інтуїцію, то його дзвінкий і чистий струмок може незабаром перетворитися в могутню ріку, яка буде живити своїм внеском безкрає море української культури.

____________________
*Газета “Нове життя” №20 від 27.04.68.