"Чи то з дерев, чи з неба сипле сніг..."


Чи то з дерев, чи з неба сипле сніг,
Гойдають в мареві низькі сріблясті хвилі,
Та ще на зло якась пташина квилить,
Чому від холоду її не уберіг.

А я, немовби хтось мене запріг,
Ходжу і рву ногами білий килим.
І зупиняюсь стомленим, безсилим,
Шукаючи незнайдений поріг.

Цього порогу не знайти нікому, –
Збагнувши в сотий раз, – вертаюся додому;
А завтра буде те, що вчора і завжди:

І білий килим, і сніги без краю,
Долина віри, що її шукаю...
І Бог накаже: “Ти терпи і жди”.