"В вікні я бачу дерево й паркан..."


В вікні я бачу дерево й паркан,
За нім порослі бур’яном горби,
І в дощ, і в сніг щоднини, щодоби
Одна картина. Безнадійний стан!

А уночі вікно – як зоряний екран,
І ти в полоні у зірок юрби,
Тікай від них, люби чи не люби,
Однак виходиш на безмежний лан.

І станеться це з кожним все одно.
Аж до безмежності розсунеться вікно –
Незмога буде жити у покорі.

Наш дух живе в незбагненій потребі
Підноситись щомить до зір у небі –
Ми Бога пізнаємо через зорі.