"В душу давно це запало мені..."


В душу давно це запало мені:
Бачу ген-ген за селом вітряки,
Помах крила, ніби помах руки,
Ніби хтось кличе мене в далині.

Швидко промчали відлічені дні,
Час допливати до гирла ріки.
Вітер змінився і дме навпаки,
Човен спинився на мілині.

Вітре, що змогу давав вітрякам,
Силу приносив душі і рукам –
Чим я тобі завинив?

Як мені треба твоєї підмоги,
Щоб обминути останні пороги.
Весел я ще не згубив.