Уже весна, але поля ще голі, І сірі хмари виснуть у вікні, Безлисті дерева на видноколі Ще сплять і марять у зимовім сні.
І раптом вітер, ніби мимоволі, Жбурнув листок, як вісточку, мені. Він вдаривсь в шибку, потім при стіні Кружляв ще трошки, опускавсь поволі.
Живим він був улітку і зеленим, Сухим сьогодні прилетів до мене. Чому постукав у моє вікно?
Це – вісник вічності життя, не смерті. Хто був живим, цього повік не стерти. Поглянь: бруньки побільшали давно.
назад
|