"Ну що мені варто зібрати слова..."


Ну що мені варто зібрати слова,
Що їх розганяють чужинці-заброди?
Комусь-таки треба полагодить шкоди,
Вернути їм силу, снагу і права.

"Ти все питаєш, звідки ці слова..."


Ти все питаєш, звідки ці слова,
Що йдуть некликані і владно стануть в ряд,
І кожна літера, і звук, і склад
Хвилюється, встає і ожива.

"Який чудний, який я одинокий..."


Який чудний, який я одинокий,
Я заблукав у нетрях рим і слів,
А вивести із них ніхто не захотів,
Хоч чую сміх і недалекі кроки.

"Пишу чи не пишу – це все одно..."


Пишу чи не пишу – це все одно,
І забуття мене поглине море,
В нім є поверхня і глибоке дно,
Воно байдуже, буйне і просторе.

"Я прожив недарма, хоч не встиг чого треба..."


Я прожив недарма, хоч не встиг чого треба,
Зате вірив завжди в перевтілення душ.
І ти віри моєї ні крихти не руш,
Я не вигадав казку як втіху для себе...


"Я в житі спав, коли цвіло колосся..."


Я в житі спав, коли цвіло колосся,
На теплій і розмореній землі.
Це згадкою живе в мені і досі,
Як вогник той жаринкою у тлі...


У липні місяці


У липні місяці страшні були дощі,
Стояли хмари ген по видноколу,
Перегодовані вологою кущі
Гілки схиляли, гнулися додолу...


"Вже цілий тиждень тюжить дощ краплистий..."


Вже цілий тиждень тюжить дощ краплистий,
На небі хмари, а у вікнах тінь,
Не виглядає сонце променисте,
Здається – все перейде скоро в тлінь.

Тривожна ніч


Тривожна ніч і яблуневий пад.
А зорі в стрій лаштуються вгорі.
Це душі вбитих вийшли на парад,
Їм марша грають вбиті кобзарі...


Люби мене таким, який я є


Дружині

Люби мене таким, який я є
Яким я йшов крізь кривду і наругу,
Люби мою любов, мій сум і тугу,
І серце змучене і стомлене моє...