"Дивувався давно і дивуюсь тепер..."


Дивувався давно і дивуюсь тепер
(Це у серце моє улилась дивина)
Чистоті й глибині задеснянських озер,
Де прозора вода аж до самого дна.

Безліч років живуть, і прогрес їх не стер,
І жадоба людська чудом їх обмина.
Як їм важко тепер між модерних химер,
Коли стиснувся час і втекла далина.

Та мій подив озерний хтось раптом спинив,
Гірка дума мене непокоїть щодня:
Хай би душі людські на них схожі були,

А вони все міліють, всихають до дна.
Де була множина, там тепер однина.
То хоча б ще озера на світі жили!