Чернігів древній став понад Десною,
Собор між зелені, як диво, вирина.
Над вічною і світлою рікою
Не змовкла ще історії струна.

І якщо ти не маєш супокою
І владно зве тебе зелена сторона,
Хай спогад про Десну тебе не обмина,
Антоній із печер махне тобі рукою.

У кожного в житті є суєтна пора,
Коли відходить в далеч Болдіна гора
І ти у вічність не прочиниш браму.

Та вже коли безвихідь, розпач, край,
То кидай все, в Чернігів поспішай,
Бо всі дороги тут ведуть до храму.