ПІД АКАЦІЯМИ (1977 – 1998, Чернігів)


У цикл „Під акаціями" увійшли вірші Івана Коваленка, створені у той самий період, що й цикли „Боярські сонети" та „Тиха зірка". Цей цикл об'єднав вірші, присвячені Чернігову, місту художників та поетів, рідному місту його дружини.
Загалом вірші, написані Коваленком у Чернігові, розкидані по різних розділах цієї збірки. Цикл „Під акаціями" створювався у останній період його життя, коли талант поета відстоявся у філософському, глибоко духовному напрямку. Цикл відкривається віршем „Чернігів древній", у якому змальовується чарівний відновлювальний вплив міста на душу поета.
Дім під акаціями, з його 200-річною історією часто тривожив уяву поета. Так, родовому гнізду дружини присвячено сонет „Рідний дім", у який вкладено почуття невпинної плинності часу, що поглинає історії людських доль. Вірність формі сонета знайшла своє відображення у маленькому підциклі "Чернігівські сонети".
Чернігів займає особливе місце у житті та творчості Івана Коваленка. Поет усім серцем полюбив це старовинне місто, важко зранене війною; його храми, красуню Десну, поетичне задесення з луками, що повесні заливаються повінню, а влітку милують зір пишним різнотрав'ям. Рідним став йому і старий будинок під кремезними акаціями - родове гніздо сім'ї, у яку він увійшов як справжній духовний спадкоємець багатих культурних традицій сім'ї Пустосміхів і насамперед свого тестя, розстріляного у 1937 році - Пустосміха Павла Пилиповича. Саме тут, у Чернігові сформувався світогляд Коваленка як майбутнього дисидента; це тут, у колі передової української інтелігенції сформувався він і як особистість.
З Черніговом пов'язані важливі віхи біографії Коваленка - перебування на окупованій території, підпільна діяльність серед полонених французів, директорування після відходу німців у єдиній вцілілій школі, початок вчителювання, народження сина Олеся.
Згодом сім'ї довелося переїхати для закінчення освіти ближче до Києва, але поет ніколи не втрачав зв'язку з Черніговом та з будинком під розкішними акаціями по вул.Антонова-Овсієнка (колишня Успенська, тоді Південна). Коваленко наїжджав до Чернігова по декілька разів на рік, проводив тут всі свої вчительські відпустки, дбайливо підтримував будівлю, яку з величезними труднощами в свій час врятував від конфіскації як майно репресованого батька дружини. І кожна поїздка до Чернігова була для поета, насамперед, справжнім паломництвом до витоків натхнення. І саме в Чернігові його муза говорила особливо чистим поетичним голосом.
Невеличкий підцикл „Чернігівські мелодії" об'єднує справжні перлини ліричної поезії, такі, як „Теплінь", „Осіння пісня" та інші. Є серед „Чернігівських мелодій" декілька віршів, присвячених О.Р. - Ользі Рожмановій, колишній учениці Коваленків, другу сім'ї на все життя, що була завжди поряд у світлі і гіркі часи. Це вона підтримувала сім'ю в той, час, коли хазяїн крався у концтаборі на Уралі, це вона на свої кошти видала першу збірку Коваленка „Недокошений луг", клопотала про видання другої - „Джерело", своїм коштом видала і повну збірку творів поета «Перлини».
Серед віршів, присвячених „Чернігівським друзям" (назва ще одного підциклу), велике враження справляє вірш, присвячений Владиславу Савенку, чернігівському журналістові і поету. У цій поезії лунає заклик боронити рідну українську мову так само, як колись козаки на валах боронили волю Вітчизни. Поета і наприкінці життя хвилювали найболючіші проблеми рідної землі. Знову і знову повертається він і до трагічних сторінок минувшини.
У віршах цього періоду творчості І.Коваленка з'являються потойбічні мотиви. Вірші цієї тематики об'єднані у підцикл „Потойбічне". У цих віршах межі земного буття розширяються, минуле накладається на сучасне, що слугує певним художнім засобом, завдяки якому з більшою силою передається стан душі поета. Особливо сильне враження справляє вірш „Чернігівська ніч". На нічних вулицях міста з'являється сонм душ розстріляних у 30-х роках відомих чернігівських культурних діячів. Вони тут жили, любили, страждали, творили. Це їхнє місто, їхня вулиця, оселя, школа. „Чернігів наш", не тільки сучасних людей, - стверджують вони. Душі не сплять, вони неначе продовжують життя: „ми злим не дамо спати, наснаги добрим принесем". Реальне співіснує з уявним. Вірш має різкий викривальний характер і скерований проти катів української інтелігенції.