» » » » Старезний дім стоїть поміж акацій...

Старезний дім стоїть поміж акацій...


 

"Старезний дім стоїть поміж акацій,
Вони високі, жилаві, стрункі.
Їх сонце позолочує уранці,

А дім хоронить спогади гіркі…"

 

Цей вірш поет-дисидент Іван Коваленко присвятив своїй коханій дружині Ірині і водночас – улюбленому куточку Чернігова:  залишкам старовинної садиби по вул.Успенській (потім – Південній, а нині – Антонова-Овсієнка, 46).  Поет оспівав  дім на малій Батьківщині дружини, сина Олеся, найбажаніше місце відпочинку для доньки Марії та онуків і головне – невичерпне джерело натхнення для самого поета…  
Особливим, чарівним, овіяним неповторною атмосферою затишка, літньої прохолоди,  романтичної старовини це місце робили старі міцні акації. Посадив їх на самому початку минулого сторіччя батько Ірини  Павло Пустосміх. Були вони з дружиною Ольгою зовсім небагатою скромною родиною (він – бухгалтер, вона – діловод), але змогли собі дозволити виписати з Англії раритетний сорт акацій…  Відтоді ці дерева стали своєрідною візитівкою не тільки цієї садиби, але й усієї вулиці. Цикл віршів Івана Коваленка, написаних у Чернігові, так і називається – «Під акаціями». 
Будинок під акаціями впродовж багатьох років був традиційним місцем зустрічей чернігівської інтелігенції. Його часто  відвідували Вербицькі-Антіохи, Михайло Коцюбинський, Микола Вороний та його син Марко, поет Ігор Юрков, а згодом і чималий гурт сучасних митців.  Суворою зимою 1941 року всі акації вимерзли і рятували своєю деревиною сім’ю поета всі страшні роки німецької окупації. Згодом дерева знов відросли від кореня.  За більш, аніж 70 років вони знову стали такі ж кремезні, величні, гнучкі і сягали вже 30 метрів заввишки.
У червні 2013 року всі 10 унікальних дерев було зрізано. Йдуть у небуття  люди, зникають дерева та інші ознаки минулих часів, відходить епоха…