О.Р.
Заплющу очі, і за мить Одна і та ж картина: В долині озеро лежить, Ясна осіння днина.
Така прозора далечінь – Очей не вистачає. І повтікала всюди тінь, І луг кінця не має.
Дерева білі, мов свічки, В мереживі гілчатім – Не народилось ще руки, Щоб це намалювати.
Хай об’єктив не поспіша, Не схопить він правдиво. Одна душа, лише душа Увічнить може диво.
Щоб все назавжди залишить: І ватру просто неба, І ми навкруг. Єдина мить, А що ще більше треба?
Це прийде в сні і наяву, І в радості, й турботі. Я поки згадую, – живу, А ви мовчіть про потім.
назад
|