Іван Коваленко » Під акаціями » Версія для друку

Ноктюрн

Тоне в сутінках кімната,
Ніч завішує вікно.
В небі зорі й зоренята
Прокрадаються давно.

Морок суне на обору,
Забарились ліхтарі,
Хрест порожнього собору
Раптом блимнув на горі.

Що ознака ця віщує?
Що віщує тихий дзвін,
Ти в задумі, ти не чуєш,
А мене бентежить він.

Хто це дзвонить у соборі?
Там і дзвонів вже нема.
Може, ніч? А може, зорі?
Може, бавиться пітьма?

Може, звуки ці з вітрами
Донеслись через віки?
Може, то дзвенять шаблями,
Ждуть підмоги козаки?

Може, то померлих душі
Вістку шлють іти в собор?
А щоб дум твоїх не рушить, –
Тихий дзвін і тихий хор.

Котить сон на місто хвилі,
Дзвонить хтось, а хор співа.
Я у розпачі: не в силі
Розібрати в нім слова.

Місяць висвітлив дзвіницю,
Дві хмарини заодно.
Ніч ховає таємницю.
Ніч завісила вікно...


назад