"Борис, Марина, Мандельштам..."


Борис, Марина, Мандельштам,
А я один, а я не там,
Пишу я вірші сам собі,
Пишу я вірші так собі.

Такі, як небо восени,
Такі, як пізні, сірі сни,
Такі, як взимку далина,
Як те, що випито до дна.

Пишу, хоча б і не хотів,
Пишу тому, що Бог велів,
Себе замучую й слова,
Аби душа була жива.

Кому потрібно? Не питай.
Мабуть, потрібно. Видно – край,
Там на останньому краю,
Перейме пісню хтось мою,
Народу, може, віднесе,
І зрозумілим стане все.