Читачеві


Ну звідки взялось, що писати я мушу?
Хіба я збагну і про це розповім,
Чому ці рядки розтривожують душу
І будять неспокій у серці твоїм?

Хіба щось сказав я новими словами?
(Про це вже говорено тисячі раз),
Чому ж щось таємне лягло поміж нами
І нитка незрима пов’язує нас?

І вже моє серце – потужна антена,
Ти душу ладнаєш на хвилю мою.
Нічого не варті ні рима, ні тема,
Коли опинився в житті на краю,

На самім краєчку, де прірви і хащі,
Де темінь глибока до самого дна.
Туди покотилися роки пропащі,
А звідти ніколи ніщо не зрина.

Я все, що потрібно, сказав між рядками.
І той, кому треба, відразу збагне:
Щось вічне й таємне лежить поміж нами,
Навіки єднає тебе і мене.

І навіть тоді, як мене вже не буде
(Відміряно долею кожному строк),
Мій голос тобі буде чутно повсюди,
І буде живим нерозривний зв’язок!