Я ішов крізь вітер і негоду,
Від думок чманіла голова...
Мур бетонний навкруги заводу,
А під ним покошена трава...

На світі так мало потрібно людині –
Лиш дах, трохи їжі та трохи тепла,
А одяг – пусте (зневажаю донині),
Аби лиш від погляду вкрити тіла...

Благослови мій сон від вечора й до рану,
У сні мене й на мить не залиши,
І життєдайну влий у тіло прану,
Дай спокій і наснагу для душі...

Сорок днів вже рука не торкалась пера.
Наступила ж година, настала пора
Написати великі, важливі слова,
Від яких і померла душа ожива...

Буде все в останній раз…
І останній подарунок,
І останній хліб, і трунок,
І останній поцілунок,
І остання із образ...

Григорію Паничу*

Все покину і прийду до тебе,
І ми підем у зелений ліс,
І нічого більше нам не треба,
Крім ялинок, сосен і беріз...

Кого ж ми запросим на Свято?
Хай прийде гостей небагато.
Всі інші зберуться допоки,
Найпершим прибуде хай Спокій.
Він сяде в кутку, край ялини,
Всілякі розкаже новини,
Згадає, що прийде і Тиша,
Що мрії й надії колише...

Ввійшов у моду автотренінг.
Всі прагнуть щось в житті знайти.
І нас навчають мудрі вчені:
Шукайте формулу мети!

Писав я вірші як попало,
Тулив рядки і так і сяк,
І щось виходило, бувало,
Когось за серце зачіпало...

Те, що не сказано,
Буде не сказано,
Те, що не зробиш,
Залишиться так.
Бо так воно створено,
Так і пов’язано,
Що інший тебе
Не замінить ніяк.