Поети невтомно в майбутнє ідуть, Широка відкрита їм траса, А я собі вибрав занедбану путь – Назад до Тараса.
Повсюди розквітли модерн і абстракт, Епохи нової окраса, А я повернув на покинутий тракт, Іду до Тараса.
Поети для премій складають вірші, Потрібні їм слава і каса, А я просто так – від душі до душі, Назад до Тараса.
Нехай обзива поетичний піжон, Й вигукує критиків маса: “Нездара, невдаха, новий епігон!” Іду до Тараса.
І рими старенькі, і голос слабкий, Нема Вінграновського баса, Іду в самотині, але залюбки Назад до Тараса.
Ні хисту, ні змісту, а щось бурмочу, Ні музи нема, ні Пегаса, Та прийде година, і я закричу: Вперед до Тараса!
назад
|