"Довго темно й безпросвітно..."


Довго темно й безпросвітно
У моїм було житті,
Та ось зіронька привітно
Спалахнула на путі...


"Перлини" Замість передмови*


Передмова Івана Коваленка:

“Багато зарозумілості і самовпевненості потрібно мати людині, що насмілюється називати перлинами свої недосконалі творіння”, - так подумає кожен читач, відкриваючи цю збірку. І якби навіть зібрані тут вірші і були насправді перлинами, то і тоді б кожному все-таки закортіло б довести, що ні на які перли вони зовсім не схожі.

"Повернувсь я у країну віршів..."


Повернувсь я у країну віршів,
Оселивсь на острові кохання,
І нічого не потрібно більше –
Я полишив марні сподівання...


Читачеві


Ну звідки взялось, що писати я мушу?
Хіба я збагну і про це розповім,
Чому ці рядки розтривожують душу
І будять неспокій у серці твоїм?..


"Борис, Марина, Мандельштам..."


Борис, Марина, Мандельштам,
А я один, а я не там,
Пишу я вірші сам собі,
Пишу я вірші так собі...


Вперед, до Тараса!


Поети невтомно в майбутнє ідуть,
Широка відкрита їм траса,
А я собі вибрав занедбану путь –
Назад до Тараса...


Моя порада


Писав я вірші як попало,
Тулив рядки і так і сяк,
І щось виходило, бувало,
Когось за серце зачіпало...


"Скільки ж бо написано на світі..."


Скільки ж бо написано на світі
Про кохання, вчинки і діла,
Всіх поетів навіть ніде діти,
Їм нема ні ліку, ні числа...


"Як цар Мідас, що від богів мав дар..."


Як цар Мідас, що від богів мав дар
Лиш помахом руки все претворять у злото,
В поезії красу перетворю й болото,
І гній, і хмиз, і квіти, і пожар...


"Не шкода, що помру, – помруть мої пісні..."


Не шкода, що помру, – помруть мої пісні.
По світу вітер їх, як листя, не розніс.
Їх знають тільки ріки, поле й ліс,
Тому так тяжко й боляче мені...