Сценарій поетичного вечора, присвяченого великому коханню великого поета


Так хочеться вірити в кохання,  непідвладне часу і злим поворотам долі, хочеться  шукати прикладів в історії, літературі, найближчому оточенні.  Ми розповімо вам історію кохання, яке розвивалось на тлі порівняно недавньої, такої непростої історії нашої країни.

Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!

Ці слова присвятив своїй молодій дружині Ірині у далекому 1939 році Іван Юхимович Коваленко, тоді студент університету,  на якого чекала в подальшому     доля поета, який посмів писати так, як думав, відчував, у що вірив. А цього не пробачав поетам жодний тоталітарний режим за всю історію існування людства... І отже, це був шлях дисидента, борця за незалежність України, політв’язня… Але поет ніколи не був самотнім, бо з юності мав вірну подругу, соратницю по боротьбі, дружину, кохану.  Вони мали одну долю на двох…Тоді молоде щасливе подружжя ще не знало, які непрості і багато в чому трагічні випробування чекають на них…

Ніжність


По світу довго я блукав,
Тепла шукав я і привіту,
І ніжність ту, що в серці мав,
Я розгубив, розніс по світу...


"У вас чудові сині очі..."


У вас чудові сині очі,
А що за ними? Глибина,
Тривога дня, чи темінь ночі,
Чи ніжність, схована до дна?..


"Вітер затих, нахилилась трава..."


Вітер затих, нахилилась трава,
Не шумлять густі дерева.
Квіти хилять голівки, і сонце ясне
Не голубить промінням мене.
Потемнішало небо ясне голубе.
Я чекаю тебе.


"Ранок сьогодні чудовий був знову..


Ранок сьогодні чудовий був знову,
Небо – як очі твої.
В дивно-казкову осінню обнову
Вбрані стояли гаї.


"Диво моє найдивніше..."


Ю.П.*

Диво моє найдивніше,
Квітка з садів Зурбагану,
Та, що по хвилях біжить
Буднів страшних океану.
Жити від тебе тепліше,
Людям від тебе світліше –
Морок навколо розтане...


Заклинання


Хай я стану буйним вітром,
Хай я стану снігопадом,
Нехай зливою я стану,
Що змива пилюку й бруд!


"А квіти ті, що ти зібрала..."


О.Р.*

А квіти ті, що ти зібрала,
Стояли довго на столі
І пахли ніжно, і не в’яли,
Немов зростали на землі...


"Чернігів довго тебе кликав..."


О.Р.

Чернігів довго тебе кликав,
І сумно хлюпала Десна.
Тривога ширилась велика:
А де вона? А де вона?


Буде буря


Буде буря... Час надходить,
В чорних хмарах небо все,
І мене вона підхопить,
За собою понесе...