У липні місяці страшні були дощі,
Стояли хмари ген по видноколу,
Перегодовані вологою кущі
Гілки схиляли, гнулися додолу...

Тривожна ніч і яблуневий пад.
А зорі в стрій лаштуються вгорі.
Це душі вбитих вийшли на парад,
Їм марша грають вбиті кобзарі...

Дружині

Люби мене таким, який я є
Яким я йшов крізь кривду і наругу,
Люби мою любов, мій сум і тугу,
І серце змучене і стомлене моє...

У Боярці зелений ліс,
Дуби, і сосни, і ялини.
У лісі пагорби й долини,
Стежини прямо і навскіс...

А перший сонет – це сонет про життя,
Що Богом нам кожному дане,
Ця іскра мала у морях небуття –
Чи щастя воно, чи кайдани?..

Болдинська осінь* і Боярська осінь,
Є поміж ними велика різниця,
Знову нема мені чим похвалиться,
Хоч і дерева стоять злотокосі...

Надворі осінь... Листя опада,
І пожовтіли, і принишкли трави,
Панує колір жовтий і яскравий,
Іде біда, якась страшна біда...

В природі тоскно, хризантемно,
Зима стоїть біля воріт,
Стає сірішим білий світ,
А на душі і пусто, й темно...

Простенький горщик, спадок давніх літ,
А в нім – осінні буйні хризантеми –
Для роздумів глибоких вічні теми,
Бо квіт і горщик – це мистецтва плід...

М.Коцу*

- Зберігайте насіння, – від народу такий заповіт,
Наші пращури так, помираючи, нам говорили, –
Бережіть наше сім’я, бо нема в світі іншої сили,
Щоб продовжити рід і собою утримати світ...