Л.П.*

Не йди до дзеркала і не дивись у нього,
Дивися краще в глибину криниць.
Побійся дзеркала, коли не знаєш Бога
І не збагнула ще великих таємниць...

Поети вмирають в притулках для бідних...
В притулках для бідних вмирають поети.
Беруть із собою натхнення секрети,
Не залишають ні друзів, ні рідних...

Посол тваринної держави,
Живе у мене чорний кіт,
Зневажливо куштує страви,
Дипломатичний їсть обід...

В вікні я бачу дерево й паркан,
За нім порослі бур’яном горби,
І в дощ, і в сніг щоднини, щодоби
Одна картина. Безнадійний стан!

Чи то з дерев, чи з неба сипле сніг,
Гойдають в мареві низькі сріблясті хвилі,
Та ще на зло якась пташина квилить,
Чому від холоду її не уберіг...

Північний вітер гонить темні хмари,
І дощ січе, і на землі сльота.
А з вітру зойк до мене доліта,
Що вимагає помсти і покари...

Слова “достатність”, “недостатність”
Глибокий зміст в собі несуть.
Та слово є “самодостатність” –
Ось в нім, мабуть, найглибша суть...

На острові поезії, як Робінзон,
Живу один у океані зла.
Нема човна у мене, ні весла,
Життя проходить, як поганий сон...

Тиран і деспот всіх піїтів,
На пси зійшов, було, сонет.
Вірш вирвався з вузьких тенет,
Як вільний птах з тісної кліті...

Коли надворі ніч глибока,
А в душах зло і темнота,
Бог людям шле тоді Пророка,
Що йде і шляху не пита...